1.
Біла лагода яблунь в цвіту.
П’ю життя моє спрагнено – радо,
Прийдеш, прийдеш? — і легіт: прийду.—
Медоносним зідханням — ой, Ладо!
День дзвенить — золота голубінь,
День співає — блакитна безодня…
Тільки — яблуні та голуби,
Тільки барви буяють сьогодня!
2.
Це нічого, що небо чуже, і чужа
Далечінь віє в очі, — Дивись!
Вже перейдена нами остання межа,
Перед нами засяяла вись.
Тільки синь, тільки глиб, тільки спокій…
Ясна Тільки вічність… Навіщо ж слова?
В лазуреві безмежжя нас кличе весна,
Пружно-яро життя ожива.
І земля нареченна в молочнім цвіту
Яблунево-рожевих садів —
Мліє солодко в соняшно-яснім меду,
В першій, росній красі пелюстків.
А дні пливуть — мелодія в блакить,
А дні дзвенять, як золото в лазурі,
І вічностю триває кожна мить,
І в спокої втопились давні бурі.
І океаном заясніла вись
І тиша, тиша. Тільки в вишнях білих
Бриніння бджіл замріяно злились
В один хорал блаженний і безсилий.
05.1925