Вивіркою перебіжиш
доріжку,
Ящіркою – перешмигнеш в кущі,
А я все збираю чебрець.
Джмелем – заплутаєшся у колись непокірній
чуприні,
Осою сядеш – на руку.
А рука не чує, бо в ній
– чебрець!
Вчора ж,
Якось заздалегідь,
Влетіла в кімнату
– звичайною чорною мухою –
І всю ніч перешкоджала заснути.
А на столику дихав чебрець…
…І виворóжував – з пітьми літ –
Дідизну, степ, Синюху.
Пригадував: є там скеля,
що звалась колись «Макітра».
На ній молодим сміхом
дзвеніли гучні вечори
