В історії національно-державного відродження, в українській літературі постать Володимира Винниченка виняткова. Відкривати, пізнавати його можна по-різному. Одні вбачають у ньому історика, політика, для інших – це письменник, а ще для деякого – художник. Творча спадщина В. Винниченка є цікавою як для літературознавців, так і для істориків, філософів. Багатогранність життєвого шляху Володимира Кириловича ускладнює опанування його творчого набутку. Процес повернення письменника на батьківщину розпочався з ініціативи професора Григорія Костюка й Української Вільної Академії Наук США. Адже після смерті Володимира Винниченка його надбання перевезли до Нью-Йорка і здали на тимчасове зберігання до архіву Російської та Східноєвропейської історії Колумбійського університету. Розалія Яківна, дружина митця, заповідала, що архів повинен бути переданий Україні безкоштовно, коли вона стане вільною і демократичною державою. Було створено «Комісію для вивчення та публікації літературно-мистецької спадщини В. К. Винниченка». Пан Костюк фактично зберіг та упорядкував особистий архів письменника. У шістдесяті роки ХХ століття активізувалися спроби «повернути» письменника в загальний літературний процес. «А як без Винниченка бути з історією української літератури?» – запитував І. Дзюба в трактаті «Інтернаціоналізм чи русифікація?», який вийшов у 1968 році. Михайло Мольнар – чеський і словацький літературознавець, україніст – закликав до перевидання творів Винниченка (стаття «Забутий письменник? (кілька думок про письменницьку долю В. Винниченка»). Цю думку підтримував і О. Гончар, тодішній голова правління Спілки письменників. Більш активне пробудження інтересу до творчості В. Винниченка відбувається наприкінці 80-х – на початку 90-х років. За сприяння УВАН у США була видана праця «Володимир Винниченко. Анотована бібліографія», в якій Вадим Стельмашенко класифікував, описав і прокоментував кількісний склад винниченкознавчих розвідок. 27 квітня 1989 року у Спілці письменників України відбулося засідання, присвячене життю і творчості Винниченка. Матеріали обговорення «Володимир Винниченко – повернення» були опубліковані в журналі «Радянське літературознавство» (No7, 8). У цей час до України повертається частина архіву Винниченка, книговидавці почали друкувати невідомі і перевидавати відомі раніше твори. Саме це стає поштовхом до переосмислення творчої спадщини Володимира Кириловича, у вивченні якої визначальне місце посідає кіровоградська літературознавча школа. Наприкінці ХХ – початку ХХІ століття з’явилися наукові дослідження Василя Марка, Григорія Клочека, Володимира Панченка й Сергія Михиди. Розвідки вчених про свого земляка стали основою для фахового вивчення творчості митця в Україні.
Перші винниченківські читання, що відбулися 1990 року ( до 110-ої річниці від дня народження письменника) на базі Кіровоградського педагогічного інституту ім. О. Пушкіна (нині – Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка), активізували наукові дослідження. Більш детально зупинимося на працях Володимира Панченка. Звернемо увагу на слова літературознавця: «1992 року мені пощастило побувати у Франції, в містечку Мужен, де 17 останніх років мешкав Володимир Винниченко, і привезти звідти колекцію його особистих речей (зберігаються в Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї). Наступного року режисер Володимир Мощинський зняв за моїм сценарієм документальний фільм «Голгофа Володимира Винниченка» (у 1995 році Український фонд культури відзначив його премією імені В. Винниченка). Таким чином виник у мене і науковий інтерес до творчості цього письменника: я чимало написав про нього («Євангеліє чужих піль…» – 1996, монографія «Будинок з химерами» – 1998, «Молоді літа Володимира Винниченка» – 1997). У жовтні 1998 року захистив у Київському університеті імені Т. Шевченка докторську дисертацію на тему «Творчість В. Винниченка 1902-1920 років у генетичних і типологічних зв’язках з європейською літературою». 1994 року, завдяки зусиллям Володимира Панченка, з’явилася книга В. Винниченка «Раб краси», яка містила ґрунтовну передмову, повість, оповідання, щоденникові записи, унікальні критичні матеріали для старшого шкільного віку. У 1998 році Володимир Євгенович отримав премію імені О. Білецького за цикл статей про життя і творчість В. Винниченка, надрукованих у періодичних виданнях протягом 1997 року. У 2005 році за книгу «Володимир Винниченко: парадокси долі і творчості. Книга розвідок і мандрівок» літературознавець удостоєний обласної краєзнавчої премії ім. В. Ястребова. Це подорож у творчий світ прозаїка і драматурга, а також розповідь автора про поїздки до Франції за колекцією особистих речей Винниченка та до США, де зберігається еміграційний архів письменника.Читаємо в книзі: « Колекція, яку подарували Україні – це, власне, і є робочий кабінет письменника. Бібліотека (книжкова шафа), два письмові столи, крісло, друкарська машинка «Мерседес», настільна лампа, дорожній блокнот; годинник, ящичок для олівців і паперів. І ще – гаманець з грудкою землі, взятої Винниченком дома, в Україні. Тут, на березі Середземного моря, ця крихта рідної землі завжди була з ним». У дослідженні Володимира Панченка «Будинок з химерами. Творчість Володимира Винниченка 1900-1920 рр. у європейському літературному контексті» проза і драматургія розглядається у зв’язку з тенденціями розвитку найбільш яскравих явищ європейської літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст. Видання «Бо я – українець»: Літературний портрет
Володимира Винниченка», в якому літературознавець розповідає про незвичайну долю письменника, вийшло в серії «Урок української». Аналізуючи історичні і культурні обставини життя в Єлисаветграді (нині – м. Кропивницький) та Україні початку ХХ ст., залучаючи матеріали з архівів України і США, вивчаючи свідчення очевидців, літературознавчі розвідки діаспорних та вітчизняних учених, Володимир Панченко в докторській дисертації та монографіях створює світоглядний і психологічний портрет митця. Публікації та виступи професора на цю тему завжди відзначалися новизною. Ще одним визначним досягненням кіровоградських літературознавців стали книги серії «Стилет і стилос трьох степовиків». Життя і творчість Володимира Винниченка, Євгена Маланюка та Яра Славутича у дослідженнях науковців Володимира Панченка, Леоніда Куценка, Василя Марка, Сергія Михиди, Оксани Гольник, Світлани Присяжнюк – це своєрідне проникнення в таїну особистостей митців-емігрантів. Перший цикл проекту «Стилет і стилос трьох степовиків», присвячений життєпису й творчості Винниченка. Три книги монографічного блоку мають логотип «viribus unitis – ХХІ», що в перекладі з латини означає «спільними зусиллями в ХХІ столітті». Концепція серії розроблена і втілена у життя дослідницею літературного краєзнавства Тетяною Яровенко та вчителем- практиком, методистом Сергієм Колісником.
Вийшли друком: «Володимир Винниченко: «Бо я – українець», «Володимир Винниченко: жінки у творчості й житті», «Володимир Винниченко: viribus unitis – ХХІ» (у двох частинах), «Володимир Винниченко: від Єлисавета до Мужена», «Володимир Винниченко: утвердження українськості», «Модерн d’Ukraine: особистість – мегатекст – поетика». Літературознавчі та мовознавчі дослідження, листи, художні і публіцистичні твори, спогади, історичні документи допомагають осягнути творчість митця та наближають до розуміння світобачення політичного діяча на тлі епохи. Слід зазначити, що, окрім фундаментального доробку вищеперелічених відомих науковців у книгах також представлені й напрацювання літературознавців молодшого покоління. Завдяки літературознавчим розвідкам кіровоградських науковців, читач, небайдужий до минувшини степового краю, вирушає в цікаву подорож-відкриття, подорож у творчий світ прозаїка і драматурга. Маємо нагоду поглянути на Винниченка під зовсім новим кутом зору, осягнути його літературні надбання. Оксана Гольник, доцент кафедри української літератури факультету філології і журналістики ЦДПУ імені Володимира Винниченка в дослідженні «Топографічна локалізація подій в оповіданнях В. Винниченка» зауважує: «Міський сад, Босяцьке провалля, Інгул, Болгарська церква, Сінна площа, вокзал, трамвай – це Єлисаветград дитячих спогадів В. Винниченка, відтворений ним в оповіданнях про дітей. Літературна подорож цими місцями – безцінний матеріал для вчителів, студентів-філологів та істориків, стимул, який спонукає юних кіровоградців звернутися до «Намиста»
В. Винниченка й пройтися разом із його героями-бунтівниками Єлисаветградом кінця ХІХ століття, створити образ дитини – шукача пригод, благородного розбійника чи то звичайного «халамидника», у яких прозирають риси самого письменника». Доктор філологічних наук, винниченкознавець Володимир Євгенович Панченко зазначав: «Від Єлисаветграда до Мужена простяглася життєва дорога Володимира Винниченка. На вершечку альпійської гори, з якої видно Середземне море, – його могила. Він хотів небагато – щоб його почули лише і постаралися зрозуміти. Знав, що людина – це подорожній, який відвідує світ, щоб потім розчинитися в безвісті». Познайомившись з літературознавчими працями, переконуємося – творча спадщина Володимира Винниченка спрямована на філософські пошуки та осмислення проблеми людини, її сутності, місця в світі та сенсу людського буття.
Раїса Твердоступ, завідувачка відділу
популяризації книги
Кіровоградської обласної бібліотеки
для юнацтва ім. Є. Маланюка