Твори Вікторії Кравченко

Калинова пісня
Лине пісня у долині,
Оселиться в серці,
Защебече на калині −
Більше не озветься.
Кетяги тягнуть додолу
Свій біль і страждання,
Не покличе їх до столу
Пісенне вітання.
І десь там річка озветься
− Заховає тугу,
І тоді, мабуть, прийдеться
Запитати в лугу:
Чи щемить у соловейка,
Коли він співає,
Коли долю прославляє
Душа та миленька.
(Маленькі сердечка).
А соловей не відповість,
Ще більше сюркоче,
А річечка все світить −
Промовляти хоче.

2008-2009

МЕТЕЛИКИ ДОЛІ
 
І
Квіти на очах моїх гаснуть, як метелики долі,
На полях таких квітучих чомусь схили досі голі..
Бачу я — як птах летить, як тримає в дзьобі віття!
Степ колоситься-шумить, я тримаю в руках квіти…
 
П.:
День, щасливий день, несеться на спочинок. Вечір.
Ти, мене зустрінь, тріпочеться птахами бір.
Ти побач всесильну долю, обгорни за плечі!
Степ, зустрінь мене, миліше стало вже з тих пір!
 
ІІ
 
Степ, чому ти не яснієш колосками долі? Ми…
Говорити ми любили, степ мій, аж до темряви.
Прошу, поле, обійми мене за плечі, обійми,
І прилинь до мене вітром, колоском таким живим.
 
Квіти на очах моїх погаснуть як ті птахи,
Що в неволі помарніли, і занедбані ставки,
Рідні стави прагнуть волі, допомоги — береги,
Квіти в’януть на долоні, просять: “Не будь, життя,
гірким…”
 
П.:
 
ІІІ
 
І немає тиші, мовить стражданням ліс.
Що ж, який дарунок, степу, ти підніс?
Смуток це, легка зажура і квітуче поле,
Гратиме стражданням — забута неба доля…

05.05.13

ПЛОДИ КАЛИНИ
Ми бачимо тільки прекрасне і щире…
Це любо —  творити добро.
І рветься життя перемогою миру
І чується слово… то “Бог”.
 
І ми відчуваємо тільки красиве,
І усмішка —  є на лиці.
Моя ти калина: сумна і тремтлива,
І трохи плодів у руці.
 
Ми любимо чути пісні України,
Як мати співає про неї:
Про долю країни й зелені долини,
І щастя пропахло землею.
 
Ми бачимо те неприховане небо,
Що буде нести перемогу…
Малий світлячок наш заснувши на стеблах
Життя —  він розкаже про змогу
 
Творити дні кожні прекрасним коханням,
Що любо торкнеться до вуст…
І будеш любити ночами до рання,
Цінити кохану свою.
 
Бо ти знов побачиш країну у вербах,
Що виросли біля води…
А також садки ці вишневі і терни,
Де Місяць ночами ходив.

02.07.2018

ДОЛЯ ЗЕМЛІ
 
Іти стежинками, що долю несуть,
Що квітнуть цикорієм, й громом
Озветься небес ця примхлива днів суть,
Розкішним й далеким й чудовим.
 
І ти полюбляєш стежками блукати,
Щоб вийти до долі Землі.
Бо бути із нею завжди нам тут варто
І бачити дім у селі.
 
Цей дім —  є глиняна рідненька хатинка,
Що манить і яблуком й словом…
І як розквітає примхлива рослинка,
Так й ти повернешся, щоб знову
 
Вдихнути солодкий легкий аромат
Повітря, побачити хмари…
І будеш бабусю свою обіймать,
І бачити неба ті чари,
 
Що мов розливаються тишею й громом,
А потім —  душевно заснуть.
Це радість —  прийти до чарівного дому,
І бачити зорі й весну.

15.07.2018

ЗОРІ ПРОБУДЖУЮТЬСЯ
 
Падали небом гра й блискавиця,
Що вигравали щастям і словом –
А у ногах простелялась травиця,
Й чулася вітру прекрасна розмова.
 
Вірити в щастя нам і у любов –
З першого слова й краси поєднання,
То розкажи небесами так знов:
Чи зустрічав саме перше кохання?
 
Мрія любити життям і весною,
Літом нестися у хмарах як птахом,
Щастя моє —  і в холод з тобою,
Диво моє —  і в жар любить… Знаком
 
В небі пробудяться Місяць і зорі,
Бо ти для мене кохання відкрив.
Краща надія цих перших історій,
А почуття —  це не долі надрив.
 
Падали небом краплинки дощу,
Знаю, відчуєш, як серце палає…
Я знов до тебе коханням спущусь,
Серцем життя і підсніжником гаю…

13.08.2018

СЛОВА, ЩО ПАДАЛИ
 
Скільки слів, що упали із вуст,
Бачиш небо —  до тебе торкнусь,
Щоб життя полонило прощання,
А любов розкривала світання
 
Кожним вдихом і спогадом знову,
Я до тебе торкаюся словом,
Ти моя найчарівніша мрія,
Слізка болю блистить в твоїх віях.
 
А кохання до тебе хмарками
Дотикалося небом й руками,
А краса найчистішої сили
Сном й рікою так дивно розлилась.
 
І нам вірити тільки в життєве,
А життя упирається левом,
А тобі говорила свідомо,
Що любов —  переможе утому.
 
І так ніжно тобі говорила:
Головне —  розгортати в снах крила,
І любов’ю творити прекрасне
Усе те, що не тліє від часу.
 
І творити життям все мрійливе,
Ти моє синьооке є диво!
Ти торкнешся до неба руками,
А воно —  манить так почуттями.
 
Знати, що оживає кохання
Солов’ями, що знають: в туманах
Заховалися мрії дитинства,
І шепоче дубочку знов листя.
 
І тобі говорила коханням,
Ти моя найпрекрасніша й рання
Квітка сонця, що нам розповість:
Твоя казка —  це милість і хист
 
Ці казки солов’ями співати,
Бо любила тебе рідна мати…
І плела коси довгі і русі,
Я до тебе хмарками торкнуся…
 
Говорила мені про кохання,
Що воно шаленіє світанням,
Та повториться слово солодке:
Тебе бачу —  і блисне день-врода,
 
Щоб вловити у світі прекрасне,
А життя усміхається ясно,
Я тримаю за руку й до тебе
Пригортається вранішнє небо…
 

10.09.2018

ДІБРОВА КАЗОК
 
Я до тебе пригортаюсь ніжно,
Ти даруєш спогад відчуттів.
Знай! Моя любов як той підсніжник,
Що розквітнути давно хотів.
 
Мрія неба — то безкрайня зустріч
Із словами дива і життя…
Я лечу і вірю — бо ти мусиш
Дні любити й всі свої літа!
 
Так, я вірю, буде гомоніти
Ця діброва звершених казок.
Я летіла й чула — віяв вітер,
І змітав легенько так пісок.
 
І сичав цей вітер про безодню,
Що зустрів він першими… зірками
Промовляло щастя неба: жодні
Перепони не творять мечами.
 
Тільки палять, як краса дівоча,
Ти ж повірив — диво і любов
Ніжно глянуть в грізні неба очі,
І розкажеш ти: я вас знайшов.
 
Я до тебе лину крізь роки,
Я побачу іскру у серцях,
Ти світила небом цим розкинь,
Подаруй небесне — дивний шлях.
 
Буду я творити невідомим,
І покличу, — знаєш, все мине!
І скажи: люби мене свідомо!
І живи, бо вірити в одне…
 
Що до тебе пригортаюсь ніжно,
І розквітла квітка почуттів.
Ти живи, весняний мій підсніжний!
Я люблю! І жити ти хотів.

05.10.2018

ЯК ЛИШЕ ЗМОЖЕШ ТИ
 
Полюби ти мене як лише зможеш ти,
Розкажи, що кохання біль зцілить,
І упали троянд жовті дні-пелюстки,
Небо стало по-справжньому білим.
 
Я до тебе прилину крізь ночі,
Я навчу як любити поезію мрій,
А бажання творити воркоче
Дивним спогадом року й весняних надій.
 
Я до тебе прилину крізь перші
І ранимі чуття непідкорених днів.
Ти моя! І словами завершиш,
Що кохана твоя, а ти все розумів.
 
І тому розкриваються мрії,
Що несуть до чудових ранкових подій,
Я тебе добре так розумію,
Серед ночі — завжди будеш з Місяцем свій.
 
Полюби ти як можуть нарциси
Теплоту і весну, і ранкову земельку,
Має сонце приховані риси:
Та любити тебе буде днями як ненька.
 
Я до тебе прийду і сьогодні
Напишу, що кохання горіло в серцях,
Ти моя є закохана врода
В світлий подив очей, у невинність лиця.
 
І тому зможеш ти зрозуміти,
Що розквітне любов як мрійливість лісна,
І ці перші закохані квіти…
То приходить до нас скромна діва — Весна…

08.10.2018

НОЧІ У ЖУРБІ
 
А ти — відчуй, як легко гомоніла
Діброва вітром, вірила в дива!
Моя любов як пташка все летіла,
А ти в коханні щастям оживав!
 
Я вірю: небо сяє так безмежно!
Неначе вічність, ніби віри сон.
Тобі любов несла життя бентежність,
А квіти не були тут осторонь,
 
Бо наші зорі — ніби цілували
Прекрасні руки мами, бо тобі
Любити щастям, вкрити покривалом
Зелені схили, ніби у журбі
 
Горбки схилились, тихо нас попросять:
Прийду у час — осінній, бо без меж
Кохання наше… а на травах — роси,
А ти мене легенько так візьмеш…
 
За руки, потім ніжно обіймаєш,
Як може тільки вічність і добро…
Моя природо! Тиші й небокраю.
Моя любов… тебе плекав народ.
 
А ти знайди всі квіти-материнки,
А ти відчуй, як звіробій шумить…
До тебе прийде осінь і гостино
Заманить щастям, скоро — до зими…
 
Але я вірю: теплота прилине
Бажанням щирим вірити в літа!
І нам несла плоди душа-калина!
І нас любили нічка й доброта.

20.10.2018

БАЖАННЯ ТВОРИТИ
Я до тебе торкаюся словами,
Я напишу: кохання співуче…
І так легко в душі відчували,
Подих перший кохання тамуючи.
 
Бо вона — як далека та зірка,
Бо життя — як дорога до бою,
Ти така — прекрасна і рідна,
Я завжди тут буду з тобою…
 
І долина у квітах розквітла,
А лісочки дубком зашепочуть,
І ми ніби малесенькі діти,
А удача подивиться в очі.
 
Ти даруєш бажання творити,
Як тебе, Україно, любити?
Як тебе не любити світанням
І красивим весняним коханням?
 
Бо писали поети віками,
Що струмує ріка берегами,
І листочок вербовий пливе,
А ти любиш — природи живе!
 
І промовиш, що вдача неслася
Цим далеким прихованим часом,
І кохання тобі дарувало
Дні і ночі без болю й печалей.
 
Ти знайдеш, що розквітла волошка,
Яка дивиться ніченьці в очі,
І не хоче вона засинати –
Хоче вітром стебло колихати.
 
Я до тебе торкаюсь словами,
Зашумить і любов берегами,
І спитаєш у мене навіщо
Знов сотворені пісні і вірші?
 
Я скажу так: любити повинна
Я красу і природи багатство…
І минає осіння година,
Закурликає веснами птаство.
 
Тільки небо уже потемніло,
Та хмаринки приплинуть ще білі,
Ще розкажеш мені так казково
Про перлини й цілунки любові.

01.11.2018
Вибрати мову сайту »