Сніги (диптих)
1
Сяє сонце. Сміх. І сни.
Знов сама стою в пустелі.
Сиплеться вапном зі стелі
Сніг з відтінком синизни.
Суне в гості самота.
Стиха сходять в небі зорі.
Плюскотить далеке море.
Вечір. Тиша. І сльота.
2
Сховаю світлий сум снігів.
Нехай не сліпить сонце очі.
Коли сама в обіймах ночі
Сплету сувій цупкий зі снів,
Ти покладеш в мої долоні
Достиглі ягоди суниць.
І згаснуть сполохи зіниць,
Й повільно кава охолоне.
Автопортрет
Я – німфа, скеля. Я – стіна.
Я – сон. Я – сонце серед неба!..
Дивлюсь зажурено з вікна –
Квіток тендітних бачу стебла…
Я – смуток і смугастий сміх!..
Сама я гріюсь біля ватри…
Напевне, ти б отак не зміг
Актором у театрі грати.
***
Випасаю сиві хмари,
Мов отару при межі.
Відстань – то найбільша кара…
Лиш кохання збережи!
Обігрій словами серце,
Захисти від самоти.
Соловей в саду озветься,
Як мене почуєш ти.
Я відкрила власну душу
Для любові та добра.
Вірність нашу не порушив –
Смуток днів моїх забрав.
Весна
Скупатися б в твоїх зіницях,
Прозорих, чистих, як вода!..
Сон чарівний мені наснився:
Щоб разом буть, ти все віддав.
Крізь подих вітру шепіт чутно.
Летить, летить за небокрай…
Слова любові незабутні…
І в серці ніби знов розмай.
Весна квітує, мов царівна,
І щедро радість роздає.
Знов вирушаю у мандрівку –
І тепло на душі стає.
Хай кожен день приносить втіху
Й живе надія повсякчас.
Хай заколише мрія стиха,
Щоб захистити від образ.
Закохана
Хочу стати для тебе світочем
І світити тобі проти ночі.
Хай печалі ріка вся витече,
Щоб не бачити снів дівочих.
Хочу стати для тебе янголом –
Захистити від бід рідну душу.
Щоб нещастя усі розтанули,
Відступити лихо примушу.
Над тобою расправлю крила,
Щоб скорбота тебе не торкалась.
Буду поряд з тобою, милий.
І любов не віддам на поталу.
Зізнання
Ладна схилити небо,
Подарувати світ,
Жити лише для тебе
Поміж вербових віт.
Грати на струнах вітру,
Слухати шум дощу.
Осінь пала. Палітру
В гості до нас впущу.
***
Згортаю стиха давні сни
В сувій з легких хмаринок неба.
Чому ж то саме восени
Мене так тягне знов до тебе?
Не знаю… Ми давно чужі.
Та спогади вартують душу.
Мабуть, мене приворожив,
Даруючи духмяні ружі.
***
Збираю зернята зневіри,
Залишені звіром колись.
Забутий, занедбаний вітре
В чернечих одежах, збудись!
Заграй, буйний вітре, будь ласка,
На струнах моєї душі.
Щоб знову потрапити в казку
І спогади розворушить.
Позиція
Не хочеться бути залежною
Від настроїв, звичаїв, часу.
Та попри усі обмеження –
Ми будемо завжди разом!
Не хочеться бути вільною –
Свободи ніколи не прагла.
А хочеться бути сильною,
Щоб пити кохання спрагле.
І слів щоб твоїх напитися,
Чекаючи мить жадану.
Не стану долі коритися,
Що може ввести в оману.
Я – горда і надто прохана:
Не варто втрачати сили.
Мов свічка вночі сполохана,
Для тебе лиш буду милою!