Палке кохання
Наче знов народився на світ,
Що зробила зі мною, не знаю,
Рідна постать, усмішки політ,
Я, мов свічка, від неї палаю.
Все, що є у житті не дарма,
В небі сонечко лагідно світить,
Ще далеко – холодна зима,
Осінь також не скоро, бо літо!
Щастя полум’ям в серці горить,
Ще свічі так далеко до краю,
О чарівна, прекрасна ця мить,
Ти в обіймах моїх, я кохаю!
Вечір-ранок
Вечоріло!…Смакую» її,
«Роздягаю» – очима!
І шкідливим котом,
Маслянисто дивлюсь.
Чепурненька,
Чомусь норовлива?
Мов рибина без кисню,
Під кригою мрій,
В безнадійності б’юсь…
Сну немає, примарні
Усі сподівання.
На терезах її,
Я – «Ніщо»,
Лиш приходять до мене,
Із тихого рання,
Очі ніжні –
Промінчики сонця,
Крізь дощ!
Непроста дійсність
Коли душа мов немовля,
У пелюшках,беззахисна,
Така, що ранить будь хто зможе,
Замордувати безпричинно,
Ту душу чисту і невинну,
Допоможи їй-любий Боже!
Окрепне вірою вона,
Зросте, змужніє та людина!
Батькова любов
Той дах хатини із соломи, не з цегли, глиняна стіна,
Думки в дитинство босоноге несуть де проліски, весна.
А влітку сіно при дорозі, ідемо з братом по горох,
Ловимо раків в верболозі, ділимо «Гулівер» на двох.
Як тільки сонечко за обрій, читає казку дід Панас,
І слово тата на добраніч! І мами ласка, гріє нас.
Та роки, линуть ніби птахи, у місті мешкаю, сім’я,
І вже під зовсім іншим дахом, дитинка бавиться моя,
Тож на ніч їй читаю казку, вона голівку на плече,
Потішно тулить, ласку просить, волосся рідне, що тече,
Між пальцями, руки моєї, в ті миті, ніби у раю,
Повітря п’ю навколо неї, себе в дитині впізнаю,
Турбота, віра і надія він засинає, я не сплю,
Син підростає, тож радію по – батьківськи, його люблю!
Факультет тилу
Своїх шануймо вчителів,
Славетний факультет наш тилу,
Народжений, щоби ростив,
Курсанта чесного, людину!
Присяга, офіцерська честь,
Нас доля разом поріднила,
Найкращий в світі факультет,
Тил-сила! Тил-сила!
Під моря Чорного мотив,
Загартувався дух крилатий,
Міцний і дружній колектив,
Від генерала до курсанта.
Сьогодні молодість в строю,
Достойна зміна підростає,
Навчальний вишкіл, чи в бою,
Нехай Вам Бог допомагає!
Долоні
На Схід ідуть автоколони,
Кабіна-дім бійцям в дорозі,
А дух збадьорюють і настрій
Привітні помахи долоні.
Людська енергія як промінь,
Летить і надає нам сили,
Наснаги, море-позитиву,
Емоцій-океан бездонний.
Спасибі Вам долоні різні-
Маленькі, юні і дорослі,
Що зустрічалися в дорозі,
Серця і душі Ваші рідні!
Присвята Дмитрівці
Обіймає небо у долині
Мальовничі хати і поля,
Інгульця, Сріблянки води сині,
Батьківщина це мала моя!
Земля і ниви золотаві,
Життя і праці джерело,
О волелюбне, величаве,
Святого Дмитрія село!
Над містечком – прапор України,
Завжди в серці рідна сторона,
Дмитрівка заможня і гостинна,
Мов родина дружня і міцна!