Твори Сергія Ткаченка

Палке кохання

Наче знов народився на світ,

Що зробила зі мною, не знаю,

Рідна постать, усмішки політ,

Я, мов свічка, від неї палаю.
Все, що є у житті не дарма,

В небі сонечко лагідно світить,

Ще далеко – холодна зима,

Осінь також не скоро, бо літо!

Щастя полум’ям в серці горить,

Ще свічі так далеко до краю,

О чарівна, прекрасна ця мить,

Ти в обіймах моїх, я кохаю!


Вечір-ранок

Вечоріло!…Смакую» її,

«Роздягаю» – очима!

І шкідливим котом,

Маслянисто дивлюсь.

Чепурненька,

Чомусь норовлива?

Мов рибина без кисню,

Під кригою мрій,

В безнадійності б’юсь…

Сну немає, примарні

Усі сподівання.

На терезах її,

Я – «Ніщо»,

Лиш приходять до мене,

Із тихого рання,

Очі ніжні –

Промінчики сонця,

Крізь дощ!


Непроста дійсність

Коли душа мов немовля,

У пелюшках,беззахисна,

Така, що ранить будь хто зможе,

Замордувати безпричинно,

Ту душу чисту і невинну,

Допоможи їй-любий Боже!

Окрепне вірою вона,

Зросте, змужніє та людина!


Батькова любов

Той дах хатини із соломи, не з цегли, глиняна стіна,

Думки в дитинство босоноге несуть де проліски, весна.

А влітку сіно при дорозі,  ідемо з братом по горох,

Ловимо раків в верболозі, ділимо «Гулівер» на двох.

Як тільки сонечко за обрій, читає казку дід Панас,

І слово тата на добраніч! І мами ласка, гріє нас.

Та роки, линуть ніби птахи, у місті мешкаю, сім’я,

І вже під зовсім іншим дахом, дитинка бавиться моя,

Тож на ніч їй читаю казку, вона голівку на плече,

Потішно тулить, ласку просить, волосся рідне, що тече,

Між пальцями, руки моєї, в ті миті, ніби у раю,

Повітря п’ю навколо неї, себе в дитині впізнаю,

Турбота, віра і надія він засинає, я не сплю,

Син підростає, тож радію по – батьківськи, його люблю!


Факультет тилу

Своїх шануймо вчителів,

Славетний факультет наш тилу,

Народжений, щоби ростив,

Курсанта чесного, людину!

Присяга, офіцерська честь,

Нас доля разом поріднила,

Найкращий в світі факультет,

Тил-сила! Тил-сила!

Під моря Чорного мотив,

Загартувався дух крилатий,

Міцний і дружній колектив,

Від генерала до курсанта.

Сьогодні молодість в строю,

Достойна зміна підростає,

Навчальний вишкіл, чи в бою,

Нехай Вам Бог допомагає!


Долоні

На Схід ідуть автоколони,

Кабіна-дім бійцям в дорозі,

А дух збадьорюють  і настрій

Привітні помахи долоні.

Людська енергія як промінь,

Летить і надає нам сили,

Наснаги, море-позитиву,

Емоцій-океан бездонний.

Спасибі Вам долоні різні-

Маленькі, юні і дорослі,

Що зустрічалися в дорозі,

Серця і душі Ваші рідні!


Присвята Дмитрівці

Обіймає небо у долині

Мальовничі хати і поля,

Інгульця, Сріблянки води сині,

Батьківщина це мала моя!

Земля і ниви золотаві,

Життя і праці джерело,

О волелюбне, величаве,

Святого Дмитрія село!

Над містечком – прапор України,

Завжди в серці рідна сторона,

Дмитрівка заможня і гостинна,

Мов родина дружня і міцна!

Вибрати мову сайту »