Іноді Віктор Федорович, глибоко розуміючи фінансову неспроможність автора, друкував книжку власним коштом, часом – на пільгових умовах. І робив він це не тільки тому, що був активним діячем міжнародного клубум ділових людей Rotary international, а тому, що мав душу поета, сам писав вірші.
Та не лише цю іпостась Віктора Лисенка згадували присутні на вечорі. Талановитий підприємець мав прекрасні інженерно-конструкторські здібності, у свій час викладав у Українському заочному політехнічному інституті, мав звання кандидата у майстри спорту з шахів, допомагав інвестувати кошти в Будинок-інтернат села Рівного та у Будинок дитини, що на вулиці Княгині Ольги (кол. Глінки) в Кропивницькому, був почесним попечителем Опікунської ради театру корифеїв, любив співати і багато читав.
Усі, хто будь-коли зустрічався з Віктором Федоровичем, одразу відчували його відкритість, непідробну зацікавленість, бажання допомогти. Життя його було складним, дитинство пройшло у воєнні та повоєнні роки, юність теж була суворою, але це не зробило жорстоким його характер. Швидше, навпаки, спонукало робити якомога більше добрих і шляхетних справ. Недарма для своєї фірми він обрав у якості логотипу павича з трикольоровим хвостом. Адже павич – це символ шляхетності, непідкупності, слави і безсмертя.
Нині пам’ять Віктора Лисенка увічнена у видавничій премії його імені. Під час означеного заходу якраз і було відзначено лауреатів та дипломантів Всеукраїнської видавничої премії імені Віктора Лисенка, започаткованої нащадками мецената. Ними стали Валентина Саєнко з дитячою книжкою віршів «Весела дискотека» (І місце); Віра Андрущенко з книгою для дітей «Пригоди Дена і Бена» (II місце). Третє місце поділили Елеонора Бєльська з публіцистикою «Наші. Код успіху» та Марина Єрмолаєва з ліричною збіркою «Народження тиші».
На вечорі пам’яті Віктора Лисенка були присутні представники творчих кіл, друзі, співробітники
і майже вся родина. Від тих, хто пліч-о-пліч багато років працював з ним, виступив Володимир Безкровний: «Кожну книжку він переживав. Не пропускав жодного видання, поки сам його не вичитає і не доведе до ума. Також важливо те, що він завжди заряджав енергією. Він був веселим чоловіком, дуже впевненим у майбутньому. А саме цього ми зараз найбільше потребуємо».
Окрім сина Сергія, від родини спогадами поділився онук Віктора Лисенка Ярослав: «У мене дитяча асоціація з дідом – те, що він завжди навчав мене бути козаком. Ми читали багато історій про козацтво, про гетьманів, про характерників. Я з ним багато подорожував, я з ним навчився ловити крабів… Я дуже пишаюся, що у мене був такий дідусь. Я пишаюся тими справами, які він реалізував не тільки в кар’єрі, але й у творчій сфері. Важливо не зациклюватись на тому, щоб збагатити себе, треба також чимось тішити свою душу. В моїх спогадах він завжди буде сильною, вольовою, дуже принциповою людиною, хоча й дещо консервативною. Але напевно справжній чоловік такими якостями і має володіти».
Роман Любарський.