Пройшли роки… Та в пам’яті поколінь навічно закарбувався подвиг народу в найтяжчій із воєн, які знало людство. Довготривалим і важким був шлях народів до перемоги. Крізь вогонь і кров запеклих боїв, крізь страждання і смерть, гіркоту поразок і радість перемог, залишаючи тисячі братських могил йшли люди до травневого ранку 45-го!..
«Пам’ять – не абстрактне поняття, не тільки данина минулому. Вона – основа майбутнього. Пам’ять – це вдячність старшим поколінням за пережитий біль, який перейшов у щастя життя сьогоднішнього. Ім’я кожного солдата, який загинув за свободу Батьківщини – біль нашого народу».
У боях за визволення міста Кіровограда загинули понад 36 тисяч радянських воїнів.
Пам’ять про них увічнена в меморіальних дошках, пам’ятниках, що зведені у місті.
Для кожного з нас священним місцем є військово-меморіальне кладовище на території фортеці Св. Єлисавети. Відкрито кладовище у 1944 році. У 1955 році було проведено перезахоронення останків воїнів зі скверу Театрального, а у 1967 році з різних частин міста перезахоронено останки учасників громадянської війни на Кіровоградщині, підпільників, радянських воїнів.
9 травня 1970 року від могили Невідомого солдата (по вул. Шевченка) на меморіальне кладовище було перенесено Вічний вогонь. Кладовище дістало найменування військово-меморіального. На кладовищі в 2-х братських і 84-х одиночних могилах поховані 4 борця за встановлення радянської влади, які загинули в 1921-1922 роках, 43 підпільники і партизани, що були розстріляні гестапівцями в 1943 році; 35129 радянських воїнів, які загинули 5 – 8 січня 1944 року при звільненні міста, та ті, що померли у післявоєнні роки.
У роки Великої Вітчизняної війни з ворогом боролися не тільки регулярні частини Червоної Армії, а й увесь волелюбний український народ. Ніколи раніше в історії воєн партизанський рух, боротьба патріотів у тилу не досягали такого розмаху. З першого дня партизанські загони почали боротьбу з ворогом. Антифашистський опір нашого народу став справді священною війною за звільнення Батьківщини, завдяки йому кувалася Велика Перемога
У період окупації Кіровоградщини (1941 – 1943 роках) німецько-фашистськими загарбниками в м. Кіровограді діяло 6 підпільно-диверсійних груп. Одна з них, якою керував Петро Лахман, діяла на міському молокозаводі. В загоні Лахмана було до сотні підпільників. Вони разом з молокопродуктами транспортували у бідонах вибухівку, зброю. Пробиралися у табір військовополонених, розповсюджували листівки, допомагали полоненим харчами, мінували шосейні шляхи. Група виводила з ладу сільськогосподарський інвентар, псувала зв’язок у німців. Загін Лахмана неодноразово у селах зривав відправку молоді до Німеччини. Восени 1943 року, за доносом зрадника, учасники підпільної групи були заарештовані. Їх били прикладами, залізними прутами, ногами. Напівживих поскидали на підводи і в районі Захарівського мосту в глибокому яру розстріляли. Серед страчених були Петро Лахман, Петро Залізняк, Петро Білявський, Микола Кукало та інші.
У 1978 році згідно з рішенням облвиконкому № 146 від 23.03.1976 року, на приміщенні міського молокозаводу по вулиці Терешкової було встановлено меморіальну дошкузагиблим підпільникам. Її було виготовлено у Кіровоградських художньо-виробничих майстернях.
Рішенням облвиконкому від 16.05.1985 року № 281 меморіальну дошку взято під охорону.
Пам’ятний знак з граніту прямокутної форми з написом: ,,На міськмолокозаводі з січня 1942 року по листопад 1943 року діяла група партизан-підпільників у складі Лахмана П. І., Урсатьєва М. М., Риндіної П. Г., які по-звірячому були закатовані німецько-фашистськими загарбниками. Вічна слава партизанам!’’
Меморіальна дошка Єгорову Олексію Семеновичу(вул. Декабристів, 10). О. С. Єгоров був заступником командира партизанського з’єднання в Україні. За героїзм і відвагу, проявлені в боях.
йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора.
З 1956 року і до останніх днів О. С. Єгоров працював першим заступником голови Кіровоградського облвиконкому. Вшановуючи його пам’ять, на будинку де він жив, встановлена меморіальна дошка, виготовлена Полтавськими художньо-виробничими майстернями.
Меморіальна дошка виготовлена з лабрадориту. Вгорі мозаїчний портрет, нижче напис: ,,У цьому будинку в 1958 – 1970 рр. жив Герой Радянського Союзу О. С. Єгоров’’.
Олексію Шаповалову не було ще й двадцяти, коли доля приготувала для нього, як і для мільйонів земляків, тяжке випробування, яке він витримав з честю. Партизан-підпільник, відчайдушний військовий розвідник, який зміг проникнути у саме ядро абвера. Невтомний борець за мир, щедрої, світлої душі людина – таким знали Олексія Трохимовича Шаповалова його земляки.
В обласному центрі по вулиці Гоголя на будинку, в якому тривалий час мешкав О. Т. Шаповалов, встановлено меморіальну дошку герою.
Пам’ятний знак воїнам – спортсменам м. Кіровоградарозташований на території стадіону спортклубу ,,Зірка’’. У роки Великої Вітчизняної війни спортсмени проявили особливу мужність в боротьбі за Батьківщину. Багато спортсменів, працівників фізкультурного руху не повернулися з поля битви. І. І Фісанович, капітан І рангу, командир підводного човна відзначився при знищенні підводних човнів і важких кораблів противника. А. Н. Петренко, брати Юрченко – партизани-підпільники на території Кіровоградської області проявили відвагу і мужність у боротьбі з фашистами, знищили велику кількість живої сили і техніки ворога, врятували багато людей від німецького рабства.
Володимир Ткаченко – тренер з боксу, Сергій Олешко – футболіст, легкоатлет, Володимир Войцехівський – легкоатлет, Олександр Борошко – боксер, Юхим Коц – футболіст, Олексій Водяних – важкоатлет – всі вони героїчно захищали нашу Батьківщину і віддали своє життя заради Перемоги.
За рішенням облвиконкому від 11.12.1984 року № 592 виготовлено пам’ятний знак. На кам’яній брилі з червоного граніту у верхній частині напис: ,,Воинам – спортсменам – отдавшим жизнь за Родину’’.
На меморіальній дошці – фотографії і прізвища 29 спортсменів.
Перший пам’ятник воїнам-визволителям у нашому місті встановлено ще у 1944 році в Театральному сквері (вул. Леніна, 4), поряд із захороненням 69 осіб загиблих воїнів.
8 січня 1944 року Кіровоград був звільнений військами 5-ї та 7–ї гвардійських дивізій від фашистських загарбників. На честь воїнів, які загинули під час визволення міста, згідно з рішенням облвиконкому від 05.05.1944 року, встановлено пам’ятник. Скульптор – Е. Ф. Мендич.
Пам’ятник постав перед нами у вигляді залізобетонної скульптурної групи: два воїни Радянської Армії біля гранітного обеліску, увінчаного металевою п’ятикутною зіркою. Постамент з граніту. З фасадного боку напис: ,,Вечная память героям, павшим за свободу и независимость нашей Родины. 8 января 1944 г.’’
Пам’ятник встановлено на ступінчатому гранітному стилобаті. Останки загиблих воїнів у березні 1955 року були перенесені на військово-меморіальне кладовище (Фортечні вали).
Пам’ятний знак на честь звільнення м. Кіровограда(м. Кіровоград, район Лісопаркової, ріг вулиць Паркової і Короленка).
5-7 січня 1944 року у районі м. Кіровограда військами 5-ої гвардійської армії під командуванням генерала-лейтенанта О. С. Жадова, 7 – ої гвардійської армії генерала-полковника М. С. Шумилова та 5-ої гвардійської танкової армії генерал-полковника П. О. Ротмістрова було оточено і завдано великих втрат 5-ти ворожим дивізіям. Восьмого січня м. Кіровоград звільнено.
У 1974 році, з нагоди 30-річчя звільнення міста, згідно з рішенням облвиконкому № 232, встановлено пам’ятний знак. Автори: скульптор –А. Мацієвський, архітектор – А. Губенко. Пам’ятний знак – земний насип (курган), на якому встановлено гранітний куб з написом ,,Кіровоград визволено в січні 1944 року’’ Від підніжжя насипу до вершини ведуть залізобетонні східці, обрамлені гранітними плитами. Висота насипу – 3 м, діаметр – 15 м.
З нагоди 10 – ї річниці звільнення міста встановлено пам’ятний знак по проспекту Правди у сквері 40-річчя Перемоги.
Пам’ять про визволення м. Кіровограда увічнена також у розташованій біля Будинку офіцерів (зараз – штаб військової частини Міністерства з надзвичайних ситуацій) стелі, на якій викарбувані найменування 23-х стрілецьких, танкових, артилерійських, мінометних, інженерно-санітарних з’єднань 2-го Українського фронту, котрі брали участь у визволенні м. Кіровограда від окупантів. Вгорі напис: ,,Минуть століття, але ніколи не забудуть вдячні кіровоградці тих, хто визволяв місто від німецько-фашистських загарбників’’.
Поряд встановлено військово-технічний пам’ятний знак ,,Гармата’’. До нього прикріплена меморіальна дошка, яка засвідчує: ,,Ця гармата була на озброєнні ІІ-ї кавалерійської дивізії, яка брала участь у визволенні м. Кіровограда від німецько-фашистських загарбників у січні 1944 року’’ (до 1956 року знаходилась у військово-історичному музеї артилерії, інженерних військ і зв’язку у Санкт-Петербурзі).
По вулиці Шевченка знаходиться пам’ятникскульптурного зображення воїна з каскою і вінком слави, встановлений в 1959 році до 15-ї річниці визволення міста.
Тут знаходилася братська могила. Близько 4 тисяч радянських військовополонених було закатовано фашистами в місцевому концтаборі. У 1967 році останки перенесені до військово-меморіального кладовища.
У Кіровограді знаходиться ще цілий ряд пам’ятників і пам’ятних місць, пов’язаних з героїкою великої битви за Вітчизну. Так, по вулиці Медведєва біля заводу ,,Червона зірка’’ в 1974 році встановлено пам’ятник робітникам-червонозорівцям, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Автори: скульптори А. Мацієвський, В. Франчко, архітектор – А. Губенко.
22 червня 1941 року завод достроково завершував свій піврічний план. Радісна трудова напруга панувала в цехах. І раптом: ,,Війна!’’. На мітингах, які розпочалися прямо біля верстатів, робітники давали клятву самовіддано відстоювати Вітчизну. Колектив, у якому батьків і братів, покликаних на фронт, заміняли дружини і сестри, подвоїв свої трудові зусилля. Навіть, коли падали ворожі бомби, робота не припинялася. Значну частину устаткування працівники заводу встигли евакуювати в глибокий тил. Коли фашисти захопили місто, то не змогли налагодити нормальне виробництво. З першого дня окупації в місті широко розгорнулася підпільна робота. І найактивнішу участь в ній брали заводчани. Підпільники влаштовували диверсії. Ніякі тортури не могли їх зупинити. Багато відданих борців, членів заводського колективу стали жертвами кривавого фашистського терору.
На фронтах Великої Вітчизняної війни здобували перемогу 5837 робітників та службовців заводу ,,Червона Зірка’’. 700 червонозорівців загинули в боях з фашистськими загарбниками. Дев’ятьом з них присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Пам’ять Героїв Радянського Союзу А. Антонова, Г. Тарана та інших звитяжців увіковічена там, де вони здійснили свої подвиги.
Рідний завод вшанував пам’ять своїх безстрашних синів і дочок відкриттям меморіалу. І тих, хто поліг на полі бою, і тих, хто загинув від тортур.
Пам’ятник у вигляді залізобетонної скульптурної групи: воїн з автоматом і робітник. В 1982 році скульптурну групу заковано в мідь. Постамент цегляний, обкладений туфом. По обидва боки прямокутного постаменту напівкруглі цегляні стели, облицьовані туфом. На фасадному боці стели, зліва, контурні зображення бойових епізодів. У центрі – викарбувані імена 502 загиблих воїнів-червонозорівців. Справа – п’ятикутна металева зірка і напис: ,,Краснозвёздовцам, павшим в годы Великой Отечественной войны за свободу и независимость Родины. Дела и ратные подвиги ваши бессмертны в памяти поколений’’. Перед стелою зліва на двох залізобетонних тумбах зазначено роки: ,,1941 – 1945’’.
Пам’ятний знак захисникам міста встановлено біля друкарні, по вулиці 50 років Жовтня.
Увагу кіровоградців і гостей міста неодмінно привертає цікавий монумент Слави героям громадянської та Великої Вітчизняної воєн, встановлений на вулиці 50-річчя Жовтня (біля Колгоспного ринку). Скульптори: В. Дяченко, М. Короткевич. Архітектори: В. Кур’ят і Ф. Юр’єв. Монумент відлито в 1977 році.
Пам’ятник – це виконані у бронзі постаті воїнів на повний зріст: один – часів громадянської війни, другий – періоду Великої Вітчизняної, що стоять біля обеліска у вигляді розгорнутого прапора. Вони здіймаються на трищаблевому залізобетонному постаменті, який облицьований плитами червоного граніту. Динамічна композиція пам’ятника суворо зрівноважена. Віссю симетрії є штик. На його рукоятці схрестилися руки обох воїнів. Їх зображення символізує ідею захисту своєї Вітчизни на різних етапах історії. На фасадній стороні пам’ятника дати ,,1918 – 1921: 1941 – 1945’’ та напис: ,,Памяти героев – поклонись! Верности Отчизне – поклянись!’’ Висота пам’ятника 6 м, висота обеліску 11 м.
На території аеропорту в обласному центрі встановлено пам’ятник військовому льотчику Петру Вересоцькому.Його було споруджено завдяки фронтовикам-ветеранам, за сприяння міського відділу культури Кіровоградської міської ради, Державної льотної академії, обласної організації Народно-демократичної партії, підприємців області.
Хто ж він – Петро Вересоцький? Все далі відходять у минуле роки воєнного лихоліття. З кожним роком все важче розкривати сторінки маловідомих подвигів.
8-го чи 9-го серпня 1941 року (а Кіровоград німці захопили 5-го) годині о другій дня над східною околицею Бобринця пронісся літак з червоними зірками на крилах. Бобринець був ще прифронтовим містом і окупанти відкрили по літаку шалений вогонь. Винищувача було пошкоджено, він задимів, почав падати. Пілот вистрибнув з парашутом. Літак упав між приміським селом Піщане і Бобринцем, на березі ріки Сугоклеї.
Льотчик приземлився і відстрілювався, хоча був поранений у ногу. А коли набої закінчилися, фашисти взяли його у полон. Невідомо, чому німці не пристрелили його на місці, як це вони завжди робили. Пораненого привезли у військовий госпіталь № 45 разом з тяжкопораненими червоноармійцями, які не встигли евакуюватися.
Ось яким запам’ятала Петра Вересоцького 18-річна санітарка Любов Григорівна Скороход, яка за ним доглядала: ,,Пілотові на той час було років 20 – 22. Чорнявий, симпатичний, середнього зросту, худорлявий, був дуже енергійний, жвавий, подобався дівчатам, добре говорив українською мовою’’.
Після одужання німці відвезли полоненого до Кіровограда, у табір для військовополонених. Йому вдалося якимось чином приховати від табірного начальника, що він – пілот (а їх до роботи на аеродромі не допускали). Петро придивлявся до порядків на аеродромі. Життя в’язнів було нестерпним.
Одного разу, коли пунктуальні німці обідали, з групи в’язнів, які проходили повз літаки, один миттєво підскочив до винищувача, заліз у кабіну – і літак помчав на зліт. Та з першого заходу злетіти не вдалося. За другим разом літак стрімко піднявся у повітря і розвернувся над аеродромом. Виявилося, що винищувач був з повним боєкомплектом. Полонений льотчик добре знав аеродромне господарство. Він спочатку атакував бензосховище, а потім наніс вогневий удар по літаках. Після цього відчайдушний сміливець полетів назустріч фронту у напрямку Знам’янки. Можна лише уявити, що творилося після цього на аеродромі. Почалися допити, слідство. Полонених перевели до Уманського концтабору.
Серед численних пам’ятників воєнного періоду варто відзначити технічний пам’ятник – гвардійський міномет ,,Катюша’’ , встановлений у 1974 році біля автовокзалу. Одна з таких реактивних установок брала участь у розгромі фашистів під Кіровоградом.
У 1974 році, згідно з рішенням облвиконкому № 232 від 24.12.1973 року, встановлена ракетна установка М-13 ,,Катюша’’. Автор – архітектор В. Візник. Ракетна установка М-13 вмонтована на автомобілі ЗИС-6, встановлена на гранітному постаменті. Пам’ятник увічнює подвиг бійців-артилеристів.
Ще один військово-технічний знак ,,Танк Т-34’’встановлений при в’їзді до міста з боку Криворізького шосе по вулиці Родимцева. Архітектор Н. Нирко.
Танк з написом ,,За Родину!’’ встановлено на залізобетонному постаменті. На ньому – меморіальна дошка ,,Мужественным воинам – танкистам, освобождавшим г. Кировоград’’. Пам’ятник вшановує пам’ять воїнів 5-ї гвардійської танкової армії, які завдали важких втрат п’яти ворожим дивізіям.
На честь нашого земляка, Героя Радянського СоюзуВалерія Верхоланцева, на фасаді будинку спеціальної дитячо-юнацької школи олімпійського резерву, що по вулиці Героїв Сталінграда, 2 також встановлена меморіальна дошка.
На прохання земляків з Вологодської області Російської Федерації встановлена меморіальна дошка артилеристу Миколі Барболіну на будинку № 67 по вулиці, що носить його ім’я. Вулиця Барболіна розташована у мікрорайоні Новоолексіївка.
Микола Степанович Барболін удостоєний звання Героя Радянського Союзу за подвиг у бою з німецько-фашистськими загарбниками при визволенні України, у якому він самотужки підбив чотири німецькі ,,Тигри’’. Звільняючи Кіровоград, М. Бараболін поліг смертю героя. Тоді хлопцеві не виповнилося ще і 22 років. Прах воїна нині покоїться на Меморіальному кладовищі на фортечних валах.
Чотири меморіальні дошки на вшанування пам’яті Героїв Радянського Союзу будуть встановлені до 65-річчя Перемоги у Кіровограді. Це рішення прийняв виконавчий комітет Кіровоградської міської ради (повідомляє прес-служба ради).
Зокрема, меморіальні дошки Василю Іщенку, Аркадію Ковачевичу, Володимиру Головченку будуть встановлені на фасаді технікуму механізації сільського господарства (проспект Університетський, 5/2), в якому вони навчалися, Миколі Литвинову – на фасаді будинку на вулиці Барболіна, 40.
Відповідно до рішення, виготовленням та встановленням меморіальних дошок займатиметься департамент житлово-комунального господарства міської ради.
Згідно із рішенням міськвиконкому, незабаром у Кіровограді з’явиться пам’ятник Герою Радянського Союзу Григорію Куроп’ятникову. Встановлять його на території скверу біля готелю «Турист», поруч із перехрестям вулиць Куроп’ятникова та Ушакова. Основою пам’ятника стане бронзовий бюст Героя Радянського Союзу, наданий його вдовою. Замовником робіт по спорудженню постаменту та благоустрою прилеглої території стало управління капітального будівництва міської ради. За інформацією начальника цього управління В. Ксеніча, всі роботи планується закінчити до 5 травня.
У місті Кіровограді буде відреставровано пам’ятник радянським артелеристам – реактивний міномет “Катюша” (вул. Короленка, 25), яка 35 років зустрічала гостей на в’їзді в обласний центр.
Свій пост відремонтована зенітна установка займе напередодні святкування 65-річчя Дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні.