Базилевський В. – Січень 44-го
Ще над полями нишкнули громи,
За обрієм бухикаючи глухо,
Ще патрулі важкими чобітьми
Нахабно й тупо гупали по бруку…
Біля фортечних земляних валів
Іще в судомі корчилися жертви,
Ще виповзали з заводських дахів
Хрестатих танків зловорожі жерла.
Ще набрякали щодоби сніги
Біля в’язниці кров’ю патріотів,
Й веселі приінгульські береги
Безлюдніли в задумі та скорботі.
Ще вибите прикладом ніжне скло
В німі квартали осипалось лунко,
Ще місто і жило, і не жило
В чеканні довгожданного рятунку.
А мовчазний худющий командарм
При каганці в простій селянській хаті
Рішучим жестом визначив на карті
Кіровоградський бойовий плацдарм.
Штабісти ревні, від старання мокрі,
Несли ту звістку кожному полку,
І грізна тиша, ніби меч дамоклів,
Провисла на тоненькім волоску.
Похмурі попелища ожили,
Розбуджені артилерійським гулом,
І перші танки в напрямі Інгулу
У наступ важко з гуркотом пішли.
Із крутоярів, вибалків – з розгону,
Навально підминаючи сніги,
Таранили ворожу оборону,
Трощили й прасували довкруги.
Димів злітали чорнобурі вежі,
Хиталися, як привиди страшні,
І язики зловіщої пожежі
Вилизували мури кам’яні.
Сапери з “міноловками” в руках
Промацували підступи до центру,
Піхота вибиралася на шлях,
Заманюючи ворога в “обценьки”.
Ракет палали свічі, й кожен дім
Плювався смертю вперто і несито,
І вибухів гартовані копита
Кресали іскри в пеклі тім рудім.
Шаліла хижо і штормила ніч,
Начинена металом, ревом, свистом,
І юні, заклопотані радисти
Над раціями не змикали віч.
Та вже натужно зводилось “ура”,
На повен зріст випростувалось люто,
Фашистів виколупуючи з люків,
Із кожного провулка і двора.
Вже в рукопашну з ворогом лихим
Зіткнулися гвардійці на Вокзальній,
І поминальним крепом виснув дим
У високості черствій і безжальній.
Звуглілої руїни силует
На тлі пожарищ бовванів понуро,
Й нервово захлинався кулемет
Тупою скоромовкою з-за муру.
Та вже довкруг зімкнулися полки,
На захід покотилась канонада,
І проясніло над Кіровоградом.
Зійшов світанок мирний і палкий.
На площі паленіли прапори,
Старий солдат, змахнувши краплі поту,
Промовив так: “Важка була робота”, –
І по трудах цигарку закурив.
Безпалий Л. – Зелена Брама (балада-реквієм)
Покійному дядькові Олександру Власовичу,
який потрапив у полон на Зеленій Брамі в 1941 р.
Екраном пам’ять в трепеті стоп-кадрів,
Вертає знов у ті печальні дні.
Щоб воскресити їх трагічну славу…
Очистить правду від намулу лжі,
Дві армії виснажний шлях відходу (прим.: 6 і 12 армії)
Встеляли трупами своїх солдат,
В приречених ще жеврілась надія,
Займаючи останній свій рубіж.
Ворожі бомби гнуть Зелену Браму,
Повітря тліє, плавиться вода,
На клаптику землі пантрує пекло,
У кігтях смерті корчиться життя.
Загнали, як овечок у кошару,
Замкнули вихід. Нерозрив – кільце
Затиснуло, неначе зашморг горло,
Час зримо відраховував кінець.
Солдатські очі видивляли небо:
– Де ж наші?.. Де?!
Безмовний скутий біль.
Багнети знов примкнули до гвинтівок.
Кого жде смерть… Кого ганьби полон…
Встають живими в штикову атаку,
Крик відчаю. Степ глушить їх “Ура”
І падають, як скошене колосся
Під траки танків на броні з хрестом.
Зелена Брама з жахом стрепенулась,
Чорніло листя від плачу дерев,
Степи у глиб ховали мертву тишу,
Як гасло сонце ув очах солдат.
У літню ніч із стогоном могильним
Виходять в білому живі мерці.
У небі чистім зорями скресає,
Як застережний знак солдатський перст.
Безпалий Л. – На цілий вік у серці біль.
Їх стогін було чути за кілька кілометрів від
Адабаша.
На цілий вік у серці біль…
Сахнувсь, знімів сумним видінням,
Їх стогін в сніжну заметіль
Узявсь страшним оціпенінням.
Мороз накинувсь, як хижак.
А табір – ані стін, ні стелі,
Вмирали просто – ні за так,
Під дрантям сірої шинелі.
В скорботі вся земля була,
В Капустяній тремтіли скали, (прим.: Капустянський гранкар’єр)
Як дистрофічні їх тіла
Без трун в ровах штабелювали.
За що звалилось тьмище лих?!
Обмовами гіркими влада
Відсторонилася від них,
Ганьби ярлик вчепила зради.
На смерть стояли. Кожен знав
На бій зійшлись нерівні сили,
Єдина їх була вина,
Що вража куля не скосила.
Хто назове їх імена?
По цій дорозі йшла війна.
Безпалий Л. – П’ятсот. Чи більше?.. Хто те зна.
В селі Вишняківці в серпні 1941 р. живцем згоріли
сотні радянських військовополонених.
П’ятсот. Чи більше?.. Хто те зна…
У зморшках літ сліди затерши,
Покрила пам’ять сивина
Ті дні серпневі в сорок першім.
Крізь розпач й смуток гнали їх,
Брели беззахисні, як тіні.
Загнали в стайню на нічліг,
Від тісноти тріщали стіни.
Німецький тішився, патруль
Від стрілянини з автомата,
Ніч від трасуючих злих куль
Не знала, де себе дівати.
Лоза у глині з давніх пір,
А дах солом’яний, як порох,
Іскринка – і вогонь, як звір,
Жорсткіший, ніж клятий ворог.
Не сон. А правда. Світе мій!
Знялася вихором заграва,
Вершила в злобності жахній
Своє нещадне люте право.
Злизало полум’я до тла,
І горобці злетіть не вспіли,
Солдатські звуглило тіла,
Кров гусла страхом омертвілим.
П’ятсот. Чи більше? Хто те зна.
По цій дорозі йшла війна.
Гакман Лариса Іванівна
Шановна редакціє!
Напередодні свята Дня Перемоги розповім вам про свою родину. Моя мама, Лідія Іванівна Турбаївська , народилася в селі Куколівка Олександрійського району Кіровоградської області…
Отримавши направления на Буковину, працювала вчителем, завучем гімназії. Сьогодні мама на заслуженому відпочинку. Виховала двох дочок, які продовжують вчительську династию. Родинну професію обрав і онук – головний тспектор Сторожинецького райво Чернівецької області.
Мама з сестрою Галиною виросли без батька, не судилося їм його побачити. Загинув на території Молдови в 1944 році. Бабуся у 22 роки залишилася вдовою з малими дітьми.
У важкі роки виростила їх, дала освіту та пронесла через усе свое коротке життя любов до чоловіка, нашого дідуся. На прикладі своїх батьків учила матуся і нас доброти, любові поваги, збереження родинних традицій.
9 травня для нас велике свято. Не завжди можна відвідати могилу дідуся в Молдові. Але ми, дочки, онуки і правнук знаємо, що це свято завойоване кров’ю та ц1ною життя наших дідусів і бабусь.
Низький уклім вам, ветерани, довгих років житття. Надієемося, що сьогоднішнє молоде локоління виправдає вашу довіру.
Зповагою
Лариса Іванівна ГАКМАН,
с.Бонилів –Підгірний ,
Сторожинецького району
Чернівецької області
Материнсъка стежка
Дорога матусю, нене, мати,
Хочу я вас спогадом пройняти:
Виросли ви тут, на Україні
Найрідніша стала Буковина.
Народились ви у сорок першім,
Страшно всім нам рік цей вимовляти.
Скрізь окопи, фронт і мальви
На подвір’ї біля вікон хати.
Ваша мати на ланах, у полі,
А їх стільки там, пером не описати.
Ще й роботи дома є доволі
Де ж ті сили й звідки їх узяти…
Дома діти; старша ви і менша
Вчитися до школи вже пішли .
Ну а батько ваш…
Вам звістку – похоронку принесли.
В|н поліг в бою в сорок четверым,
У Молдавії, в Унгенах, у сел1.
Та назавжди залишився рідним
Батько там, на тій чужій землі.
…І летять роки, неначе птахи
Діти, школа, внуки і сім’я,
I не згледілись ви, люба наша мати,
Що в цім краї молодость пройшла.
Летять листи вам іздалека,
Вам шлють привіт, їх ластівка несе.
Та край карпатський, водограй й смереки –
Для вас є наймилішим над усе.
Лариса Іванівна ГАКМАН
Добрін Наум – Таран
Літак ворожий поміж хмар сріблястих
Ніс чорну смерть на нашу переправу…
Не зупинить — то сотні можуть впасти
На землю рідну, змучену й криваву.
І льотчик юний, що вертався з бою,
Як сокіл кинувся навстріч фашисту.
Спинить! Спинить! Але нема набоїв,
Тому свою машину променисту
Повів він на таран.
Вогненний спалах —
І закружляв у небі дим клубками,
Єдина мить — і вже обидва впали.
Безкрилі і важкі, немовби камінь.
Згорів пілот, юнак високочолий,
Та Україну подвигом прославив.
Хоробре серце не згора ніколи —
Палає вічно сонцем золотавим…
Добрін Наум – Тут у бої ходив
Які величні зведені мости
Над хвилями широких рік Вкраїни!
Як справжній витвір мрії-красоти…
Вони стоять і на могутні спини
Приймають многотонні вантажі.
Який ритмічний тут вагонів цокіт!..
Задумаюся — і в моїй душі
Чомусь відлунюють буремні роки.
Мабуть, тому, що тут в бої ходив,
Що рвавсь туди, вперед, на берег правий.
Заплющу очі — і нема мостів:
Наводимо понтонні переправи…
Добрін Наум -На постаменті
В холодні, невмолимі очі смерті
Не раз дивився той юнак-солдат…
А нині він стоїть на постаменті,
Стискаючи в долонях автомат.
Невтомно й спрагло бронзові зіниці,
Які нещадна смерть не пройняла,
Милуються розливами пшениці
І обрисами рідного села.
А дні летять в нестримному пориві,
Подібні чимсь до ластівок прудких.
Його однолітки давно вже сиві,
І на землі вже небагато їх.
Стають дорослими іще вчорашні діти,
Старі батьки ідуть у небуття.
Йому ж, солдату, в бронзі не старіти —
На варті він безсмертного життя.
Долматовский Е. – Что такое Зелёная Брама
Что такое Зелёная Брама?
Средь холмов украинской земли
Есть урочище или дубрава
От путей магистральных вдали…
Это место суровых событий,
Не записанных в книгу побед,
Неизвестных, а может, забытых…
Как узнать их потерянный след?
Уступить мы не смеем забвенью
Тех страниц, опалённых войной:
Как сражались войска в окруженье,
Насмерть встав на опушке лесной,
И ценой своей жизни сумели
На пылающих тех рубежах
Приблизительно на две недели
Наступленье врага задержать.
Пусть война станет мирным потомкам
Из легенд лишь известна, из книг,
Пусть из песен узнают о том, как
В бой вступали граната и штык,
Но должны стать навеки живыми
Наши братья из братских могил,
Чтоб фамилию, отчество, имя
Начертать мы на плитах могли.
Из безвестья Зелёная Брама
Проявиться должна, наконец:
Тайна жжет, как открытая рана,
Ясность – это заживший рубец,
Долгий поиск ведётся с расчетом,
Чтоб под натиском фактов и дат
Дать – пока безымянным – высотам
Имена неизвестных солдат.
Корінь А. – Діти війни
Діти війни
I кожей день в маршрутці кожній
Ми чуем тихі голоси,
На голоси дитячі схожі…
Недовго їм уже просить…
Недовго простягати руки,
В поклоні низько спину гнуть.
Тим часом світ тлишають внуки
Дітей, народжених в війнушну. …
Не генерали, не солдати,
I не дзвенять в них ордени.
Віина – багатодітна мати,
А їх – все менш – дітей війни.
(Кіровоградська правда. -2012. – 8 травня. – С. 6)
Маткевич В. – Війни я був маленьким свідком
Брату Леоніду
Війни я був маленьким свідком,
Коли із Заходу на Схід…
Смертями хмари розкидались,
В крові бурлив нерівний світ.
В чотири роки не все знанне,
Та не забути ні на мить.
Як по селу дядька Івана,
Вели на розстріл. Все мовчить.
Він йшов один і хода певна,
А їх аж п’ять… про щось ярять.
В крові сорочка, мов знамено,
А навкруги хати горять.
Маленькі, злякані очата.
Читають напис – “Партизан”…
Народ, вам гади не здолати!
Вам смерть! – кричить дядько Іван.
Холодні строчать автомати,
Дядько Іван на повний зріст.
До ніг вклонилась сива мати,
Гарчить собакою фашист.
Лютує вітер схолоднілий,
Дерева гнуть, чуються свисти…
ххх
Дядько Іван в сорочці білій,
А навкруги сичать фашисти.
Маткевич В. – Я – син Вітчизни
Мені було чотири роки,
Як смерть нависла над життям…
Бої. Руїни. Крові потоки.
Невже забути можна нам?
Людей фашисти катували,
Дітей кидали у вогонь.
Корів, пшеницю забирали,
Сівалки плавили на бронь.
Фашисти землю не орали,
Притулку птахам не було.
Троянди стоячи вмирали,
Палали за селом село.
У ті роки я втратив тата,
Лишився ласки і тепла.
Не знаю, як велику втрату,
Перенесла душа моя.
Я був малим, не брався зброї,
Та серце кликало у бій.
Я-син Вітчизни трудової,
В годину скрути меч я твій.
Микола Барабуля
Відболіла війна у моїх дідусів,
Та, що горе сповна принесла їм усім…
Відболіла в очах, але в серці горить.
Побратимовий прах не пуска і на мить.
Відболіла війна і в бабусі моїй.
Тільки чорна стіна сниться жінці
старій,
Де в могилах святих сплять мої дідусі,
Ім онуків своїх не носить на руці.
Відболіла війна, а здається, що ні,
Бо сьогодні вона, як відлуння в мені.
І вклоняюсь хрестам, обеліскам
і тим,
Хто надію вернув у скалічений дім.
Народовий Леонід – Спомин
Я пригадую:
в сорок третьому…
Коли наші звільнили село,
Ми чіпляли зірки на кашкети,
І так радісно нам було!
Закипала війна поза хатами,
І кричали «ура» хлопчаки,
І були нам тоді гранатами
Кукурудзяні штурпаки.
Ми «фашистів» трощили люто,
Перемога була близька…
І сказав командир: «Ануте, Приведіть мені язика».
І Славко, мій сусід, задира,
Назбиравши гранат на ходу,
Підійшов і спитав командира:
«Можна я приведу?».
Ми за кожним Славковим кроком
Слідкували з кущів і трав…
Раптом — постріл з ворожого боку,
І на землю Славко упав.
У хвилину важко ї втрати,
В той до болю скорботний час,
Я побачив Славкову матір,
Що заплакана бігла до нас.
Пригортала Славка,
невпинно
Цілувала його ридма:
«Ой, дитино ж моя, дитино,
Твого тата уже нема».
І тремтів папірець зім’ятий,
Що Славка сиротою нарік,
І Славко, підхопивши гранату,
Замахнувсь у ворожий бік.
Він заплакав,
малий, плечистий,
Притулившись до теплих долонь…
З верболозу прийшли «фашисти» і здалися в полон.
Пашко А. Є., письменник з м. Полтави, учасник визволення Знам’янщини – Легенда про нескорену землю
Коло Дніпра, в межиріччі
Інгульця й Інгула…
Дивні землі, славні люди,—
Чи ви про них чули?
Легендарне Чорнолісся
немов нагорода:
Для людей тут чисті ріки.
Чарівна природа.
Співав Мамай в межиріччі
Про народну долю,
Водив Скирда партизанів
Захищати волю.
Закликав Діброва хлопців
Ворогів карати:
«Не примусять нас фашисти
На коліна стати!»
Співав Мамай свої думи,
Де в гаю криниця:
«Не давайте загарбникам
І води напиться!»
Чорним лісом поговірка
Одвічна ходила:
«Добрим людям —
честь і слава!
Ворогам—могила»…
Петро Біба – Ганка
До ниви, де зріє колос,
У німця жалю нітрохи.
Бомбить. А з хатини голос:
— Ганко, ходи-но до льоху!
Од вибуху вишня тріпоче.
— Ганко! — гукає мати…
Ховатись мала не хоче
І німця не хоче знати…
1941 р.
Полевина Ольга – Жизни не жаль
Жизни не жаль.
Только злость…
Только ярость атаки.
Встану пред танковым дулом, смеясь.
Гранатою — в люк.
Да я сроду так в жизни
не плакал,
Как плакал от счастья,
Что башня его взорвалась.
Это страшно — в дыму
Под снарядами. Падают рядом.
Это жутко — в огне,
Но когда пред тобою твой враг —
Ты его уничтожишь
Сначала — штыком, после —
взглядом.
И сознанье победы
Тебя поднимает стократ!
Ярче этого — нет.
Но поверьте, поверьте,
поверьте!
Лучше б не было войн
Никогда, ни за что и нигде!
О, потомки мои,
Я — погибший, я — преданный
смерти—
Заклинаю, молю:
Будет вечно пусть мир
На земле!..
Попчук Л. – Солдати
Стоять на роздоріжжі два солдати,
Вітчизни-неньки воїни-сини…
Зняли з плечей додолу автомати,
Мов щойно повертаючись з війни.
Їх матері заждалися з походів,
У нас в селі загаялись бійці.
Вогонь сердець лишили у народі.
Горить багаття в кам’яній руці.
Шинелі замінили на гранітні,
На злиток бронзи – отчих хат поріг.
Застигли в сорок шостому, у квітні,
Щоб цвіт тюльпанів падав їм до ніг.
В обіймах край села стоять солдати.
Мов піджидають все когось із літ.
… Несуть палку любов бійцям дівчата,
Вітри сплітають їм колиску з віт.
Сиволап Петро – Повернення
По дорогах, що в село збігались
Через луки, балки і лани,
В сорок п’ятім році повертались
Земляки з великої війни…
Важко торжества ті передати
Й висловить нестримні почуття.
З фронту поверталися солдати,
Врятувавши світові життя.
Йшли вони і їхали возами
До своїх домівок у село:
У військовій формі, з орденами…
Скільки їх скалічених було?!
Із долин котився запах сіна,
Дозрівали вишні біля хат…
У той час з далекого Берліна
Зраненим вернувся і мій брат.
Пам’ятаю, як у надвечір’ї,
В радісному гаморі людей,
Плакав він на рідному подвір’ї
Пригорнувши маму до грудей.
А вона шептала: «Здрастуй, сину.
Ти явивсь неждано, як з небес…»
І мені здавалось в ту хвилину,
Наче брат мій істинно воскрес.
Довго він стояв в обіймах мами —
Перемоги й миру посланець,
Стрічки безкозирки з якорями
Розвівав легенький вітерець.
Все довкола рідне і знайоме:
Сад вишневий, стежка, білий мак…
І радів поверненню додому
Молодий нескорений моряк.
Потім всіх у хату запросили.
Посідали дружно за столи.
Свій найперший тост проголосили
За солдат, що в землю полягли.
У ту мить нестримно розридались
Від отих сумних, пекучих слів
Ті, що ждали з фронту й не діждались
І батьків, і дочок, і синів…
Але радість смуток розігнала,
Наче сонце вранішній туман.
Задушевна пісня залунала.
Задзвенів розкотисто баян.
На подвір’ї пари закружляли,
Танго, вальс змінялись гопаком.
Весело до ранку святкували
Зустріч із героєм-моряком.
…По дорогах, що в село збігались
Через луки, балки і лани,
В сорок п’ятім році повертались
Земляки з великої війни.
Із долин котився запах сіна,
Дозрівали вишні біля хат…
У той час з далекого Берліна
В отчий дім прийшов з війни мій брат.
Сосюра Володимир – Ми – повернулися
Кіровоград. Тебе ми покидали
в той, повний крові сорок перший рік…
і, у страшному гуркоті навали,
в твоїй груді стирчав німецький штик…
Вони прийшли, бандити у шоломах,
й тобі на горло катова нога
у бурях стала, чорна, і знайома
ще з вісімнадцятого…І жага
страшної помсти в серці запалала,
і ти із грудей висмикнув багнет
руками нашими… І світло дня настало,
і ніч пройшла, як довгий дикий бред.
Ми повернулись так, як обіцяли
тобі в громах, у охканні гармат,
знов над тобою сонце засіяло,
ти знову наш, ти наш Кіровоград!
1944 р
Фильштейн Л. М. – Клятва в День Победы
В тот светлый день
дежурил я по штабу,
Замолкло все! И тишь…
Так волновала нас…
И вдруг! По радио!
Внезапно! Как-то сразу:
«Победа!» – прокричал
суровый бас.
Я замер в странной
непонятной позе,
Раскрыв глаза,
горланя невпопад,
И вспомнил то,
что больно, что дороже,
О чем негромко,
очень тихо говорят.
Друзей своих,
с кем рядом шел и следом,
Кто ждал и так мечтал,
как мы…
Поклялся в день
той исторической Победы
Героям наконец
законченной войны.
(Народне слово. – 2012. – 4 травня. – С. 14)
Френкель Ю. – Червоний сніг
9 січня 1942 року
в місті Новогеоргіївську…
Кіровоградської області,
були розстріляні євреї,
мешканці міста.
Зродився день – далекий, поминальний.
І сльози пам’яті у час важкий несуть.
Тоді євреїв скликали негайно,
Щоб їх відправить у останню путь.
Був третій день Різдва, рік 42-й,
Розстанув сніг і капала зима,
А німці готувались до наруги,
Приречених, щоб вкутала пітьма.
Не озираючись, ішли вони в дорогу,
Де починався придніпровський плес.
Надія залишалася на Бога.
На синь далеку скривджених небес.
Вели усіх приречених під гору,
Де літом лиш бур’ян один росте.
Хто клунок ніс, а хто свячену Тору,
Де слово Боже вічне і святе.
Усе завмерло у тривожнім краї,
А ранок був позбавлений краси.
Тут з німцями стояли поліцаї.
І чулись їхні п’яні голоси.
Усі кати у злісному безчесті,
На кожному бандитський хижий знак.
Вже автоматний дріб в однім оркестрі,
Для жертв смертельний грає краков’як.
Навкруг в ту мить шалено клекотіло,
І потемніла сонячна блакить.
Судомлячись, зволожувалось тіло,
Коли спинилась незбагненна мить.
Вже невблаганно ворон кружить,
А кулі рвуть ту гору на шматки.
І падають на землю вбиті душі –
Діди, жінки і зовсім діточки.
Це тупочолі правили наруги,
Щоб весь народ мій вкутала пітьма.
Був третій день Різдва
Рік сорок другий.
Червоний сніг.
Новогеоргіївськ.
Зима.
Юр’єв М., колишній фронтовик – Незабутнє
Вже потемніли обеліски.
Повільно заживають рани…
Крокують гордо у строю
Солдати-ветерани!
Хто – на своїх твердих ногах,
А хто – на дерев’янці,
А хто – із костуром в руках –
На збір крокують вранці.
Сьогодні всі ми відзначаєм
Військові пройдені дороги,
Які вели нас день і ніч
До свята Перемоги!
Історія не дасть забути
Оті страшні, шалені роки,
Умиті кров’ю та росою.
Тяжкі солдатські кроки!
Не раз ховали побратимів,
Салютували край дороги!
І кожен мріяв і чекав
Святої Перемоги!
Відображення в літературі подій Великої Вітчизняної війни на Кіровоградщині
Аксеев М. Н. Солдаты : роман // Алексеев М. Н. Собрание сочинений: в 8-ми т. – М., 1987. – Т. 1. – 621 с.
Події Великої Вітчизняної війни на території Кіровоградщини, зокрема в районі Нової Праги, Нового Стародуба і Олександрівки Петрівського району…
Балицький Г. В. Війна вночі : документальна повість / Г.В. Балицький. – К.: Молодь, 1969. – 428 с.
В роки тимчасової окупації, протягом 1942 року, в Берестягах Гайворонського району Кіровоградської області діяла підпільна група, яку очолював К. А. Терлюк. Патріоти розповсюджували листівки, повідомлення Радінформбюро, добували зброю, боєприпаси. В селі споруджено пам’ятник воїнам, які загинули під час Великої Вітчизняної війни.
Берест К. Батько Долженко : документальна повість / К. Берест. – Кіровоград: Антураж А, 2004. – 91 с.: фотоіл.
Берест К. Вогонь з Холодного Яру / К. Берест. – Кіровоград : Центр.-Укр. вид-во, 2008. – 107 с.: фотоіл.
Берест К. Ім`я на обеліску: докум. повість / К. Берест. – Кіровоград : Вид-во “Антураж А”, 2003. – 99 с.: фотоіл.
Берест К. Люди выходят в ночь : докум. повесть / К. Берест. – Кировоград: Центр.-Укр. изд-во, 2002. – 102 с.: фотоил.
Берест К. Нас водила молодість : докум. повість / К. Берест. – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. Володимира Винниченка, 2003. – 264 с.: фотоіл.
Берест К. Патріоти / К. Берест. – Кіровоград : Центр.-Укр. вид-во, 2008. – 121 с.: фотоіл.
Спогади учасників партизанського руху на Кіровоградщині в 1941-1945 роках.
Підпільний та партизанський рух на Кіровоградщині.
Підпільний та партизанський рух в Новоукраїнці Кіровоградської області.
Биков В.В. Мертвим не болить : роман, повісті / В.В. Биков. – К.: Дніпро, 1990. – 256 с.
Роман «Мертвим не болить» – біографічний твір письменника, пов’язаний з подіями Великої Вітчизняної війни на Кіровоградщині в січні 1944 року.
Братченко И. Нашли свою судьбу : очерки / И. Братченко. – Днепропетровск : Промінь, 1980. – 192 с.
Герої книги, уродженці Кіровоградщини, що винесли на своїх плечах тягар громадянської та Великої Вітчизняної війни.
Братченко И. Г. Ровесники : повесть / И.Г. Братченко. – Днепропетровск : Промінь, 1981. – 222 с.
Автор повісті, в минулому фронтовик, розповідає про багаті подіями долі своїх ровесників із с. Головківка на Кіровоградщині, які хоробро воювали з німецько-фашистськими загарбниками і самовіддано працювали на трудовій ниві.
Братченко И. Г. Такая она война : записки солдата / И.Г. Братченко. – Днепропетровск: Промінь, 1988. – 390 с.
Братченко И. Г. Тени друзей : документальная повесть / И.Г. Братченко. – Кировоград : Центр.-Укр. изд-во, 2001. – 391 с.: фотоил.
Быков В. Обелиск в Северинке // Литературная газета. – 1985. – 9 мая.
Спогади автора про бої за визволення Кіровоградщини: бій під Великою Северинкою.
Гандзюра П. П. Багряні ночі : роман / П.П. Гандзюра. – К.: Молодь, 1964. – 287 с.
Події відбуваються в партизанському загоні, який діяв на території Знам’янського, Олександрійського та Олександрівського районів Кіровоградщини.
Гречко А. А. Годы войны 1941-1945 / А.А. Гречко. – М.: Воениздат, 1976. – 576 с.
Кіровоградська область. – С. 24-28.
Дмитренко О. Пам’ять Долини смерті : роман-пошук / О. Дмитренко. – К.: Дніпро, 1967. – 425 с.
Майже два місяці стояли насмерть радянські солдати, утримуючи дніпровський плацдарм під крутими, неприступними кручами південніше Кременчука – в живих залишились одиниці…
Схвильовано розповідає автор про цей подвиг на Дніпровській Долині смерті під селами Успенка і Деріївка Онуфріївського району.
Долматовский Е. Зеленая брама : документальная легенда об одном из первых сражений Великой Отечественной войны / Е. Долматовский. – 2-е изд., доп. – М.: Политиздат, 1985. -– 319 с.
Події відбуваються в урочищі Зелена Брама біля села Підвисоке Новоархангельського району Кіровоградської області, де гітлерівці оточили 6-ту та 12-ту армії Південного фронту.
Близько 70 тис. воїнів Червоної Армії потрапили у полон, чимало загинуло. Це була перша трагедія Великої Вітчизняної війни.
Доломан Е. М. Лист до матері, яка знаходиться на території Кіровоградської області, тимчасово окупованої гітлерівцями: вірш // Доломан Е. М. Солодкий запах полину: поезії. – К., 1984.
Канюка М. С. Повесть огненных лет / М.С. Канюка. – М.: Политиздат, 1981. – 222 с. : ил.
Художньо-документальна повість Михайла Канюки присвячена маловідомим сторінкам Великої Вітчизняної війни – боротьбі підпільників і партизан з окупантами на території Кіровоградської області.
Клюєнко Д. Хлопці з нашого села : документальна повість /Д. Клюєнко. – К.: Веселка, 1979. – 105 с.
Про юних героїв села Підлісне на Кіровоградщині.
Козаченко В. П. Блискавка. Біла пляма : повісті / В.П. Козаченко. – К.: Дніпро, 1984. – 493 с.
Матеріал для циклу повістей дала участь в антифашистському підпіллі. Головні герої – молоді хлопці, що за велінням серця вступили в боротьбу з гітлерівськими окупантами. Події відбуваються на території Кіровоградської області.
Козлов-Качан В. М. В степах Громоклея : художньо-документальний роман. Кн. 2 / В. М. Козлов-Качан. – Ужгород : Мистецька Лінія, 2005. – 599 с. : фотоіл.
Про самовіддану боротьбу кіровоградців в роки Великої Вітчизняної війни.
Кондратенко В. Ю. Беренштейн Н. Л. Через чорную топ : повесть о партизанском подвиге // Радуга. – 1978. – № 7. – С. 49-85; № 8. – С. 52-89; № 9. – С. 53-87.
Повість присвячена подіям Великої Вітчизняної війни, боротьбі партизан, народних месників на Україні, зокрема, на Кіровоградщині.
Логвиненко В. А. Вінчання : роман / В.А. Логвиненко. – Одеса : Маяк, 1968. – 327 с.
Про героїчний подвиг розвідників у тилу німецько-фашистських військ взимку 1943-1944 років.
Матівос Ю. М. Сторінки безсмертя : історико-краєзнавчий нарис / Ю. М. Матівос. – Кіровоград : Степ, 2005. – 144 с., 14 л. фотоіл. –
Сторінки цієї книги присвячені немеркнучому подвигу кіровоградців – Героїв Радянського Союзу та повних кавалерів ордена Слави. Кіровоградцями автор вважає тих, хто народився у столиці степового краю, жив у ньому чи віддав своє життя за визволення міста від фашистської навали. Серед них – солдати і матроси, офіцери, генерали, маршали, партизани і підпільники.
Миценко М. Нема зерна неправди : повісті / М. Миценко. – К.: Рад. письменник, 1967. – 291 с.
В повісті відтворено одну з героїчних сторінок життя і боротьби народу на Кіровоградщині в період фашистської окупації.
Наумов М. І. Степовий рейд / М.І. Наумов. – К.: Рад. письменник, 1964. – 655 с.
Спогади про партизанський рух на Кіровоградщині в роки Великої Вітчизняної війни.
Не вернулся из боя : воспоминания о Герое Советского Союза И. И. Фисановиче. – Харьков : Прапор, 1990. – 230 с.
Нечай П. Е. Зірка Єгорова: документальна повість / П.Е. Нечай. – 2-е вид. – К.: Політвидав України, 1989. – 183 с.
Документальна повість розповідає про славний бойовий шлях Героя Радянського Союзу О. С. Єгорова.
Петльований В. И звучит мелодия песни над Кировоградом // В большом наступлении. – М., 1964. – С. 367-368.
Полевой Б. В большом наступлении // Полевой Б. Собрание сочинений: в 9-ти Т. – М., 1981. Т. 7. – С. 466-479.
Борис Польовий в роки війни був фронтовим кореспондентом газети «Правда». Щоденникові записи цих років і лягли в основу тетралогії «Ці чотири роки». Декілька сторінок спогадів присвячені боям за визволення Кіровограда і Кіровоградської області.
Постолатій В. В. Окупація. – Кіровоград : ПП «Центр оперативної поліграфії «Авангард», 2009. – 83 с.
У книзі висвітлено маловідомі та призабуті сторінки Великої Вітчизняної війни на Кіровоградщині, миттєвості окупації, підпільної роботи, подвигу й трагедії кіровоградців.
Пушкар М. О. Їх кликала совість : повість /М.О. Пушкар. – К.: Молодь, 1969. – 181 с.
Персонажі повісті та події є реальними, хоча автор на документальну достовірність не претендує. Розповідь про підпільників та партизан, які діяли на території Кіровоградщини в роки громадянської та Великої Вітчизняної воєн.
Райгородецкий Е. Я. Плацдарм : повесть /Е.Я. Райгородецкий. – Днепропетровск: Промінь, 1971. – 131 с.
Про звільнення Кіровоградщини від фашистських загарбників.
Сербін Ф. П. Виходжу на ціль : записки штурмана 80-го гвардійського авіаполку /Ф.П. Сербін. – К.: Молодь, 1988. – 192 с.
Розповідь про Кіровоград на сторінках 162-166.
Сотников И. Б. Днепр могучий : роман / И.Б. Сотников. – М.: Воениздат, 1963. – 392 с.
Декілька сторінок роману присвячені боям за визволення Новомиргорода, Малої Виски та сіл Маловисківського району.
Строкач Т. А. Наш позивний – свобода /Т.А. Строкач. – К.: Політвидав України, 1979. – 403 с.
Колишній начальник Українського штабу партизанського руху Т. А. Строкач створив величну, документально точну панораму всенародної боротьби проти гітлерівських загарбників під час Великої Вітчизняної війни.
Тендюк Л. Відгомін Чорного лісу : документальна повість /Л.Тендюк. – К.: Веселка, 1976. – 203 с.
Про підпільні групи в роки Великої Вітчизняної війни на Кіровоградщині.
Федоров О. Ф. Підпільний обком діє. Остання зима / О.Ф. Федоров. – К.: Політвидав України, 1971. – 709 с.
Про Героя Радянського Союзу Г. В. Балицького.
Чабаненко В. В. Прославлені у віках : нариси про Героїв Радянського Союзу – уродженців Кіровоградської області / В.В. Чабаненко. – Дніпропетровськ: Промінь, 1983. – 365 с.
Чернявський К. И. Всегда с бойцами / К.И. Чернявський. – М.: Воениздат, 1979. – 150 с.
Про події в серпні 1941 року в районі с. Підвисокого розповідає автор книги.
Шевченко С. І. Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни : на допомогу вчителю / С. І. Шевченко. – Кіровоград : РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. – 20 с.
Кіровоградщина в роки війни 1941-1945 років: оборона області, окупаційний режим, партизансько-підпільний рух, визволення Кіровоградщини, післявоєнне життя.
Шиманский В. П. Позывные наших сердец / В.П. Шиманський. – М. Воениздат, 1980. – 191 с. – (Рассказывают фронтовики).
Про бойові дії танкістів 116 танкової бригади на Кіровоградській землі.
Шурапов В. П. Земний уклін тобі, солдате…: документальна розповідь / В. П. Шурапов, Р. Федосєєва. – Кіровоград: КОД, 2005. – 339 с.: фотоіл.
Шурапов В. Ніч над Інгулом : повість-прелюд /В. Шурапов. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 1993. – 110 с.
У повісті розповідається про кіровоградських підпільників, які в глибокому тилу ворога вели нерівну боротьбу з окупантами, вистояли і перемогли.
Яновський Ю. І. Подорож по Україні // Яновський Ю. І. Твори у 5-ти томах. – К., 1983. – С.263-287.
У спогадах на с. 278-279 згадується Кіровоград 1945 року.